Тернопільська обласна клінічна лікарня сьогодні на повну готується до переходу на нову систему фінансування у рамках медичної реформи. Основні заходи щодо реорганізації згідно із вимогами міністерства охорони здоров’я України про переведення лікувальних закладів у комунальні неприбуткові підприємства та за підключенням до системи eHealth уже проведено. Про важливість реформи, страхову медицину, а також про зміни, які відбулися в Тернопільській обласній клінічній лікарні за останні роки, ми поспілкувалися з генеральним директором (головним лікарем) КНП «Тернопільська обласна клінічна лікарня» ТОР Василем Бліхарем.
Підсумовуючи 2019 рік, яким він був для лікарні?
– Запрацював кардіохірургічний блок, і сьогодні, фактично, ми вже закриваємо цю проблему повністю. Модернізували і покращили роботу лабораторної служби, доукомплектували обладнання і далі продовжуємо це робити. Провели роботи з покращення благоустрою, капітальні і поточні ремонти у відділеннях. Впровадили нові технології у відділеннях хірургічного та терапевтичного профілів...
Власне, якщо говорити про кардіологічний центр, який вважається найпотужнішим у Західній Україні, то чи багато пацієнтів звертаються і які операції там проводяться?
– Ми робимо весь спектр кардіохірургічних втручань на відкритому серці із застосуванням апарата штучного кровообігу, протезування клапанів, коронарне шонтування тощо. За 2019 рік провели майже 300 операцій. Це дуже потужний показник, адже фактично щодня відбувається оперативне втручання.
Крім того, знаю, що у 2019 році в ортопедичному відділенні провели 1900 оперативних втручань…
– Це нормально. Такі показники у нас щорічно. Кількість оперативних втручань в ортопедії, офтальмології зростає з кожним роком, тому що впроваджуються нові технології, до нас їдуть люди зі всієї України.
Про що це свідчить?
– Перш за все, про якість медичних послуг, про авторитет і спроможність наших спеціалістів. А також про доступність послуг як спектру, який ми можемо надати, адже обмежень у нас немає. Політика адміністрації полягає в тому, що кожен, хто бажає отримати лікування на базі нашої лікарні, безперешкодно його отримає.
Коли ми говоримо про те, що «гроші ідуть за пацієнтом», то наскільки це виправдано для лікувального закладу?
– Якщо говорити про нашу лікарню, то ситуація, коли «гроші йдуть за пацієнтом», для нас, мабуть, найвигідніша. Тому що сьогодні обласна клінічна лікарня володіє найширшим спектром медичних технологій і, фактично, ми можемо лікувати всі нозології, які зустрічаються в Україні. Як це вплине на загальну мережу – питання неоднозначне. Гадаю, що із впровадженням системи медичних послуг, ми стикнемося з серйозними труднощами на периферії. Утім, треба розуміти, що реформа ніколи не закінчується. Це динамічний процес і однозначних рішень немає. Світ це вже давно пройшов. Потрібно брати моделі найбільш прийнятні та фінансово вигідні, і враховувати спроможність держави та спроможність споживчого ринку, тому, що люди медичну послугу споживають. А чи в стані вони оплачувати ці послуги?!
А як ви ставитеся до страхової медицини?
– Абсолютно позитивно. Бісмарк (Отто фон Бісмарк – німецький державний і політичний діяч, – прим. авт.), коли запроваджував страхову медицину, то стикнувся з ситуацією: шахтарі хворіли, помирали, бо лікарі їх безкоштовно не лікували. Він вирішив: якщо роботодавець наймає на роботу людину, повинен співфінансувати лікування, і створив лікарняну касу, в яку платив і роботодавець - власник шахти, і шахтар. За ці кошти лікувалися пацієнти. Всі моделі, які сьогодні вибудовуються тією чи іншою владною командою в Україні, рано чи пізно прийдуть до бюджетно-страхової медицини. Оптимальний варіант – німецька модель бюджетно-страхової медицини, яка, в принципі, впроваджена по всій європейській спільноті, окрім Великої Британії, де є державна страховка, і країн Скандинавії, де є комбінована страховка.
Наскільки взагалі важливо було реформувати медичну галузь?
– Нам потрібно було реформувати охорону здоров’я і приводити її у цивілізований стан ще у 1991 році. Бо, починаючи щоразу цю реформу по-новому і щоразу нічого не роблячи, ми прийшли до того результату, який маємо сьогодні. А що ми маємо? У стаціонарі за все платить пацієнт – ми даємо стіни, лікаря і щось із можливостей бюджету як державного, так і місцевого. Якщо говоримо про серйозні речі, то вони лягають на людину і це неприпустимо. Тому, з одного боку, є «перенаправлення» цього негативу на лікарня, а з іншого – лікар сьогодні найменш захищена особа в нашому суспільстві з найнижчим рівнем благополуччя і заробітної плати. Тому, моє бачення – це бюджетно-страхова медицина, як найбільш оптимальний та ефективний варіант.
